Б’є – значить, любить?..

Відомий педагог В.Сухомлинський писав, що сім’я – це те первинне середовище, де людина повинна навчатись творити добро. Мудрі слова, і їх правильність усвідомлюєш кожного разу, коли дивишся у щасливі очі молодят, на радісні посмішки батьків, що тримають на руках свого первістка, коли читаєш зворушливі привітання зі срібним, а то й із золотим ювілеєм подружжя.

Але є такі сім’ї, де добро зникає за лавиною лайки, погроз, щоденного насильства та знущань. І їх, на жаль, не так мало.

7 грудня 2017 року Верховна Рада України прийняла закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей закон вітали правозахисники, позитивно оцінили громадські організації, однак деякі скептики стверджували, що в українському суспільстві, де сімейні цінності та традиції є стійкими, такий закон є зайвим. Однак сумна статистика та судова практика засвідчують – ні, не зайвий.

Практично щодня до районного суду працівники поліції приносять протоколи, складені за ст.173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення – «Вчинення домашнього насильства». За кожним з таких протоколів стоїть не лише порушник, але і його родина – налякана дружина, діти, на очах яких батьки з’ясовують стосунки з матом та бійкою, безсилі батьки, яким вкорочують життя «вдячні» нащадки.

Ось один з останніх випадків. Дехто В. – раніше неодноразово судимий, відбував покарання в колонії за різні злочини. Чоловік уже немолодий, цього року відсвяткує п’ятдесят п’ять. Повернувшись останнього разу з колонії, поселився разом із батьками. Здавалось би, помилки молодості позаду, борг закону сплачений. Попереду спокійне життя в родині.

Але за короткий час В. вже вдруге стоїть перед судом. Як зазначено в протоколі: «вчинив домашнє насильство, нецензурно лаявся, ображав матір, погрожував їй фізичною розправою». І це при тому, що матері вже понад 80 років!

Чи достатнім буде обране для В. стягнення? Чи достукались до його свідомості та совісті поліцейські і суддя? Ці питання залишаються без відповіді.

Ще приклад. Н. – серйозний  чоловік, говорить розважливо, вдумливо. Характеристика з сільської ради позитивна, добрий господар, користується повагою односельчан. Що ж привело його до суду?

«Перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, нецензурно ображав доньку, шарпав за волосся та одяг, погрожував фізичною розправою, виганяв з будинку», – видно, що ці слова з поліцейського протоколу неприємні для Н. На запитання про причини такої поведінки відповідає: «То я випивши був, ось і виховував її».

Сумно, коли інших засобів виховання, крім бійки та погроз, п’яний тато не знаходить. Я вже не говорю про традиційний для нас випадок, коли чоловік б’є чи ображає дружину. Таких прикладів кожен суддя може навести безліч. Ось що говорить статистика.

У 2016 році на розгляд суду надійшло 115 протоколів про домашнє насильство; в 2017 році їх було вже 177, а за неповні шість місяців поточного року суддями Володимирецького районного суду винесено 107 постанов за фактами насильства в сім’ї. Тобто, кількість сімейних розбишак щороку збільшується.

І це лише ті факти, про які ми знаємо. А скільки таких сімейних розборок залишаються поза увагою правоохоронців? Адже дуже часто побита, ображена, принижена жертва не викликає поліцію, бо їй шкода, соромно, страшно. Подекуди це призводить до трагічних випадків, оскільки не відчуваючи опору жертви та впевнившись у безкарності, порушник збільшує ступінь насильства, і переходить межу, яка відділяє адміністративне правопорушення від злочину.

Пригадується одна справа, але вже не адміністративна, а кримінальна, коли чоловік вирішив «досваритись» з вже колишньою дружиною, прийшов до неї додому і на очах у доньки не просто побив матір, але й зламав їй ногу. За свій вчинок чоловік був засуджений, провів певний час у колонії; однак чи зробив він для себе висновки? Щиро сподіваюсь, що так.

У продовження цього хочу сказати, що за понад двадцять років роботи я бачила різні справи і різних людей.

Але найбільший емоційний відгук у душі залишила старенька мати на трибуні суду. Один її син у бійці зарізав іншого. За законом ця згорьована жінка була визнана потерпілою, і мала право виступити в суді. На моє запитання вона відповіла: «Що я можу Вам сказати?.. І це моя дитина, і то моя дитина, мені серце за обох болить». Ці слова – страшна, моторошна ціна сімейних сварок.  

Звичайно, проблема домашнього  насильства є надто складною, аби вирішити її однією статтею. Можна багато говорити про його причини, на першому місці серед яких,безсумнівно, алкоголь; про наслідки; про те, як позбуватись цього явища. Тут потрібна довга спільна робота психологів та вихователів, лікарів та правоохоронців, священників та громади.

З точки зору закону можу сказати, що відповідальність за домашнє насильство встановлена достатньо висока – ст.173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачає і штрафи від 170 до 680 грн., і громадські та виправні роботи, і адміністративний арешт до 15 діб.

До речі, у 2016 році за вчинення насильства в сім’ї було піддано адміністративному арешту 5 осіб, в 2017 – 11, а з початку 2018 року таке стягнення присуджено 6 порушникам.

Але змінити ситуацію повинен не страх покарання, а розуміння цінності сім’ї, де поруч з тобто – рідні люди, які дарують тепло, розуміння, любов, і у відповідь чекають цього ж.

Олена Іванків,

суддя-спікер Володимирецького районного суду.

джерело : http://polissya.net/news/oficijno/4798-bje-znachut-ljybut.html