Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивач звернулась до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини на території України, мотивуючи тим, що вона не мала можливості в установлений законом шестимісячний строк подати заяву про прийняття спадщини померлого чоловіка, оскільки є громадянкою Сполучених Штатів Америки та через її імміграційний статус їй було заборонено залишати країну без дозволу Міністерства внутрішньої безпеки.
Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено та мотивовано тим, що наведені позивачем причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є неповажними.
Апеляційний суд рішення місцевого суду скасував та провадження у справі закрив, мотивуючи тим, що позивач на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем, тому відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. Оскільки позивач не пропустила строк для прийняття спадщини, суд вважав, що предмет спору відсутній, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрив провадження у справі.
3 травня 2018 року, розглянувши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з таким правовим висновком апеляційного суду, постанову апеляційного суду скасував та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши, серед іншого, й таке.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Оскільки право позивачки на спадщину оспорюється і навіть у разі доведення того, що вона не пропустила строку для прийняття спадщини, але є невизначеність у правах і обов’язках сторін, а у справі наявний іноземний елемент, це не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.
Постанова Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (касаційне провадження № 61-13405св18) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73868460.
За повідомленням прес-служби суду
_03_03.png)
