Володимирецька Феміда: "залишитись в живих"

Судова реформа покроково впроваджується на місцях. Як не лякали заангажжовані ЗМІ «будемо без суду», він, тим не менш, працює в штатному режимі і безпосередньо здійснює судочинство.

Що сьогодні відбувається в стінах, які реалізовують законність? Про це люб’язно погодилась розказати суддя-спікер Володимирецького районного суду Олена ІВАНКІВ.

– Олено Валеріївно, наприкінці 2017 року українське суспільство сколихнулось від інформації: закриються районні і міські суди. Натомість функціонуватимуть окружні. Як скоро це станеться і для чого це взагалі відбувається?

– Реорганізація судів триватиме аж до кінця 2018 року. Це не означає, що попередні судові установи не функціонуватимуть. Районні та міські суди працюватимуть в повній мірі, допоки не почнуть діяти окружні суди як такі (ст.21 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»: місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах)). А це має відбутись упродовж усього поточного року так, щоб з початку наступного вся країна перейшла до нових судових установ. Для чого це відбувається? Бажано, щоб кожен суд мав більшу кількість суддів, бо є питання, повязані з авторозподілом справ, з уникненням конфлікту інтересів. До того ж один суддя – це завжди слідчий суддя. Він працює, виконуючи функціональні обовязки судді; а розглядати ж кримінальні провадження по суті справи, в якій перед цим обирав, скажімо, міру запобіжного заходу, він уже не може: так передбачає закон. Є справи, які розглядаються виключно колегіально – у складі трьох суддів (на рівні першої інстанції). Якщо в суді недостатьно суддів, справа направляється в інший суд, це затратно і по часу, і по фінансах. Тому об’єднання судів покликано такі проблеми вирішити, бо в окружних судах кількість суддів має бути достатньою для вирішення подібних питань.

– І коли ж об’єднання станеться у нашому регіоні?

– Поки невідомо. Проте вже маємо Указ Президента про створення Володимирецького окружного суду зі структурним відділеннями у Вараші. Це не має створити незручності у роботі, адже транспортне сполучення між Варашем і Володимирцем налагоджене. До суду часто приїздять з сіл, тож коли призначаємо час судового засідання, завжди беремо до уваги його зручність для учасників процесу. Наприклад, вони кажуть – на 3 години дня не призначайте, у мене на 2:40 автобус. Маємо досвід, маємо людяність, тому прохання такі враховуємо. У випадку колегіального розгляду судової справи їздити будуть самі судді.

– У нас обиратиметься новий голова об’єднаного окружного суду?

– Коли ДСА України затвердить штат нового суду, буде сформований апарат, переведені судді, тоді обиратиметься голова.

– А судді проходитимуть якесь екзаменування перед реорганізацією судів?

– Так, судді мають пройти кілька етапів кваліфікаційного оцінювання, в числі якого й оцінка морального, психологічного і майнового стану судді. В Україні перший етап оцінювання (тестування на знання законодавства і суддівської практики) вже розпочався. І з близько шести тисяч суддів майже тисяча пройшла перший етап екзаменування. Це щось на кшталт ЗНО у випускників шкіл: питання, варіанти відповідей з заковиками і без, письмова робота, на яку виділяється п’ять годин для розписування рішення модельної справи. З тисячі суддів лише п’ятеро не пройшли відбір. Це дуже низький показник непроходження, судді мають право відмовитись від участі в оцінюванні, проте працювати післе реорганізації судів вже не зможуть. Всі четверо наших районних суддів братимуть участь в іспитах. Вже готуємось. Як кажуть – рятування потопельника – справа рук самого потопельника. Хто хоче продовжувати працювати, вдало скласти іспит – той серйозно ставиться до самого процесу відбору. Подібний процес оцінювання і відбір суддів відбувається вперше за всю історію України.

– І як ви оцінюєте такий підхід?

– Думаю, це необхідно нашому суспільству, яке зневірилось в представниках українського суду різних рівнів. До того ж, кожен суддя матиме змогу перевірити свої знання, довести свою профпридатність. Нічого боятись тому, хто відчуває себе впевнено на своєму місці. Суспільство в свою чергу матиме змогу переглянути суддівські кадри.

– Яка проблема сьогодні є бичем судової системи в Україні?

– Насамперед – нестача кадрів, що призводить до недотримання розумних строків розгляду справи. Є випадки, коли справа розглядається і по 5, і по 10 років. Це справжня проблема для українського суду різних інстанцій, за що неодноразово і Європейський суд фінансово карав Україну. У нас в районі, слава Богу, такої проблеми немає. Всі справи розглядаються згідно встановлених законодавством строків. Хоча з кожним роком у Володимирецькому районному суді справ для розгляду стає більше. На це впливає й той факт, що на території району є Полицька виправна колонія, а засуджені сьогодні мають право скаржитись до суду з будь-яких питань. По Україні є багато судів, які працюють в набагато складніших умовах. Далеко йти не треба – у Гощанському районному суді Рівненської області вже довгий період часу немає жодного діючого судді. Справи накопичуються, а розглядати їх нікому (питання підсудності визначені процесуальними кодексами, їх змінювати не можна). Кримінальні справи для визначення підсудності йдуть на Апеляційний суд у Рівному, а цивільні справи і адміністративні правопорушення чекають розгляду. Завдяки цьому порушники можуть уникати покарання через спливання дозволених строків розгляду справи чи притягнення до адміністративної відповідальності. Ось такий колапс.

– Які судові спори найпоширеніші сьогодні серед нашого населення?

– З цивільних – це сімейні: розлучення, стягнення аліментів, поділ майна подружжя. земельні спори, спадкові справи. Ще одна велика частина – спори з банками і позови банків про стягнення боргів. Сред кримінальних – злочини проти власності (крадіжки, грабежі), заподіяння тілесних ушкоджень. Дуже багато справ по ДТП.

– Суддям обіцяють підвищення зарплатні після вдалого проходження всіх етапів оцінювання. Проте, як часто буває в Україні, обіцяти – не робити. Працівникам прокуратури у свій час обіцяли зарплату до 15-30 тисяч гривень; тим не менш, сьогодні прокурори місцевих прокуратур отримують близько 9 тис грн. А судді на що сподіваються?

– Обіцяють багато чого. Це вже вдруге за десяток років нам прогнозують суттєве підвищення зарплат. Проте ні перший раз, ні другий ми цього не відчули. На сьогоднішній день мій оклад складає 16 тисяч гривень плюс вислуга років. В середньому виходить близько 20 тис. грн. в місяць. І ця сума у всіх районних суддів практично однакова.

Скажу чесно: в порівнянні із зарплатами інших посадовців – це дуже невеликі гроші (та й правда, в Києві посадовці собі премії по 200 тис грн виплачують, зарплата начальниці НАЗК складає 101 тис грн – ред.). Смішно, коли чуєш від людей, що ми по 300 тисяч отримуємо. То неправда. Хоча й хотілося б мати таку зарплату (сміється – ред.).

При всьому цьому мало хто знає, яку на собі відповідальність несе суддя: адже він по суті вершить долі: вислуховує сторони, вивчає справу, вивчає закон. І суддю оцінюють не по рівню освіченості чи по зовнішньому вигляду, суддю оцінюють по тому рішенню, яке він виносить. І це рішення має бути максимально законне, виважене, справедливе і чесне.

Мало хто знає, скільки обмежень має суддя: нам більше не можна, ніж можна. Згадати лишень випадок із колегою Дубенського районного суду, коли та прийшла на один захід і виграла там сукню від українського дизайнера Андре Тана. Першою її реакцією було – «скільки це коштує, мені ж це треба вказати у декларації».

Знову ж таки, говорячи про корупцію. Щоб не спокушатись на чужі гроші, щоб спокійно якісно працювати і знати, що ти зможеш повністю забезпечити свою сім’ю, ти повинен мати високу заробітну плату, аби не мати спокуси брати хабарі, аби не наражатись на небезпеку йти проти закону. Тому питання зарплат суддів можливо й болюче для суспільства, проте ці зарплати цілком оправдані: суддя довго і важко вчиться, довго практикується, а коли приступає до роботи – має купу зобов’язань, обмежень і велику відповідальність. Суддівська робота не має низько оплачуватись.

Після вдалого проходження всіх етапів оцінювання обіцяють підвищення зарплати до 25-30 прожиткових мінімумів. Це не є захмарна сума, це є достойна оплата праці. Проте практика показує, що й їх суддя може не отримувати, бо законодавець може змінити/відтермінувати свою позицію щодо цього питання. Однак це не має впливати на якість роботи суддів. З іншого боку, європейська юридична спільнота акцентує увагу на тому, що достойна зарплата судді – одна із складових його незалежності й безсторонності.

– Нині впроваджується так званий електронний суд. Що про нього можете сказати?

– Уже зараз зросла кількість електронного документообігу; такий процес є поступовим і незворотним. Питання в тому, чи готове населення до цього? Людині з села, де немає покриття мережі Інтернет, така функція суду малодоступна. Та й ті, хто має доступ до інтернету, за звичкою самі приносять всі необхідні документи для розгляду справи у суді – їм так надійніше. І це їхнє право. У крупних містах вже через месенджери і вайбер повістки до суду надсилають. Це нормальна практика, однак невеличким населеним пункткам ще не звична і не надто доступна.

– З початку судової реформи монополізувалась роль адвокатів в суді. Як ви можете це прокоментувати?

– Абсолютна монополізація адвокатури почнеться з 2019 року – в місцевих судах. Зараз же людина у якості захисника чи представника може собі взяти будь-якого юриста, якщо справа розглядається в сфері цивільного законодавства. У кримінальних справах з 2012 року лише адвокат має право представляти сторону процесу.

Я не можу сказати, що це є поганою тенденцією. Нічого не маю проти будь-кого з юристів, часто трапляється, що юрист компетентніший за адвоката. Однак хто такий юрист? В судовому процесі це людина ні звідки, в кращому випадку це хоча б приватний підприємець.

Адвокат же проходить стажування, здає кваліфікаційний іспит) постійно проходить курси підвищення квалафікації, в своїй сфері адвокати мають контролюючі органи, які впливають на них. Якщо він веде себе недоречно, то і суддя, і позивач/відповідач, і прокурор мають право і можливість на адвоката поскаржитись, адже той майже завжди є членом/учасником адвокатської спілки, адвокатських рад або адвокатського об’єднання. Це його стримує і зобов’язує більше поводитись в рамках закону, дотримуватись певних правил поводження у суді, більш відповідально ставитись до своєї роботи. Та й взагалі: адвокат за гроші чи безкоштовно (якщо мова йде про працівників безоплатної правової допомоги) надасть юридичну консультацію пересічному громадянину.

Що таке суд? Це коли люди надають докази і пояснення, а суддя вислуховує обидві сторони, і часто трапляється, що виграє той, хто був більш переконливішим (коли мова йде здебільшого про цивільний процес). Адвокат допоможе зібрати необхідні факти, докази. Буває, людина без адвоката прийде в суд, не знає, як себе поводити, що і коли казати. Питаєш – у вас є ще що додати, а у відповідь невпевнене «та ні, напевно». Справа закривається, виноситься рішення, а згодом чуєш, що докази були, але «не знав, що це варто було вказувати».

Послуги хорошого адвоката ніколи не були дешевими, та навіть якщо нема на нього грошей, з впевненістю кажу, що і у Вараші, і у Володимирці державні адвокати з центру надання безоплатної правової допомоги – не гірші за адвокатів приватних. Людяні, компетентні, фахові.

Шкода, що між людей існує стереотип «що той безкоштовний адвокат допоможе, прийде, поспить на засіданні і все». Він не безкоштовний. Просто йому платить держава, а не клієнт. Адвокатська монополія не призведе ні до здорожчення адвокатських послуг, ні до меншого доступу до отримання адвокатських послуг.

Тому завжди доречно як мінімум отримати юридичну консультацію.

– Дякую за бесіду!

Спілкувалась Олена Стельмащук.

Джерело http://polissya.net/2012-08-01-08-20-33/2012-08-01-08-22-36/4598-volodumuretska-femida-zalushutus-v-zhuvuh.html